Миколаївський район

…ще тиждень тому біля будинку на Володимира Великого, 6 у Миколаєві важко було знайти місце для паркування автомобіля. І не у районну раду була черга. Чомусь підприємці різного штибу бажали поспілкуватись із керівництвом РДА, яке вже сиділо «на чемоданах». Мабуть, була така нагла потреба. Позавчора, наступного дня після представлення нового голови, вулиця була дивовижно вільною. Усі завмерли в очікуванні. Чого? А того, як буде надалі. Як вестиме себе новий – старий голова (адже саме Ігора Кіцака змінив у 2005 на цій посаді Василь Кіндрацький). Чи оприлюднить результати отих усіх візитів? А може зробить це вибірково? А може гратиме у негласне правило наших владців не витягувати «старих гріхів» своїх попередників в розрахунку, що колись промовчать про твої (якщо такі плануються). Запитання ці стосуються сьогодні лише однієї людини. Втомленої кількамісячною невизначеністю, різноманітними чутками та домислами, яка повернулась у знайомий кабінет, щоб довести іншим і собі, що зможе дати лад у нашому непростому районі краще, ніж інші, відкинуті у Києві претенденти.

Допоки нема нових заступників, доти не звузилось поле для прийняття рішень. Із кожним новим призначенням фігура голови РДА ставатиме чимраз вразливішою. Бо жоден із озвучених в кулуарах претендентів у заступники не задекларував свого бачення існуючих проблем та шляхів їх вирішення. У публічному і політичному житті ці люди (за деякими винятками) є мало знані широкому загалу. Важко їх віднести до молодих реформаторів. Але можна прорахувати бізнесові пов’язання та інтереси, принаймні, частини із них. Тому найкраще дочекатись остаточного закінчення кадрового пасьянсу (або хоча б його початкової стадії).

…П’ять років тому Кіцаку не хотіли давати прощального слова, у вівторок Кіндрацькому навіть вручали квіти. Прогрес очевидний? Попри усі подяки «старому» голові, особливого смутку у залі не відчувалось. Цікаво, чому?.. …Пригадую, у вступному слові 2005 року наголос робився на розвитку туристично-рекреаційного напрямку та сприянню розвитку підприємств із переробки сільгосппродукції. У заключному слові знову згадав Василь Михайлович те, до чого руки так і не дійшли. Впродовж п’яти років були цікавіші теми. Хоч, з іншого боку, таки віддав нещодавно отой байкальський берег тому таки «Гові». Ще встиг.

…Щоб зрозуміти і оцінити зроблене та незроблене, потрібна інформація та час. Час буде, на інформацію зачекаємо. В історії нема слова «якби». Сталось те, що сталось. І те, що буде, залежить від багатьох чинників. Не завжди підвладних і контрольованих. Питань багато, проблем та роботи ще більше. Якщо до цього додадуться ще й місцеві вибори (а такі Президент запланував на осінь), то треба брати до уваги і це. Як і можливі подальші оргвисновки. Одним словом, говорити про якусь ясність після нетривалої вівторкової церемонії рано. Сподіваюсь, що надалі процеси будуть динамічнішими. Бо оте кадрове «чаклування» набридло усім.