23 серпня – День Державного прапора України

0
192
День Державного прапора України

Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Кожен народ має свої історичні святині – герб, прапор, гімн. Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж багатьох століть. З часів України-Руси державного прапора як такого не було. Кожна земля, кожне князівство (і не тільки в нас!) мали свій герб, свої кольори стягів, які, як правило, були прямо пов’язані з родовими реґаліями правлячої династії. Синьо-жовті барви можна зустріти на гербі Лева (вже після короля Данила). Під час Ґрюнвальдської битви (600 років тому) на рать виходила жидачівська дружина під коругвами з трьома золотими левами на голубому фоні, львівські вої – під крокуючим золотим левом на синьому фоні. В часи козаччини аналогічно кожен полк чи сотня мали власні атрибути різних барв. В їх числі були і синьо-жовті козацькі знамена, зображені на загальновідомій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» Івана Рєпіна, консультантом якого був один з найвизначніших дослідників феномену козаччини Дмитро Яворницький, чи, наприклад, на знаменитому полотні Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році».

Взагалі, якщо вже бути історично коректним, поняття державної символіки вперше в Європі було піднято аж після поразки Наполеона, а саме на Віденському конгресі в 1813 році, який встановив, що кожна держава повинна мати свій уніфікований прапор та герб.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації, і у червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею з часом підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокрема відомі в словянському світі так звані «Соколи». Для проведення першого крайового злету у Львові (1910 рік) спеціально було виготовлено синьо-жовтий прапор. Відтоді і починається широке використання цих барв на прапорі – спершу на західноукраїнських землях, а згодом – і на Лівобережній Україні. Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дні народження Тараса Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні, а й у Петербурзі, Москві, Оренбурзі, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах, де доля закинула свого часу етнічних українців

Синьо-жовте поєднання барв як єдинонаціональне оформилося на початку ХХ століття. Символами України в новітньому (найпростішому) їх трактуванні є безхмарне небо або синій колір – символ миру, та жовті пшеничні лани або символ достатку – жовтий колір. Поштовхом до поширення синьо-жовтої символіки стала Лютнева революція 1917 року в Росії, після якої український національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.

22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Його було також затверджено і на Підкарпатській Русі, а у 1939 році – в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало у вересні 1939-го і Червону Армію.

В Радянській Україні, коли «прекрасна і сильна в Радянськім Союзі щастя знайшла», звісно, ніхто не міг і думати про поширення національної символіки. Навіть за згадку про неї наступала невідворотня кара. Павло Постишев у 30-ті роки заявляв на цю тему: « Мы навсегда похоронили главную украинизацию, и тепер будем всяко внедрять на Украине червонизацию». І дійсно, все надовго потонуло в кроваво-червоній (в прямому і переносному смислі) барві.

Але історію країни творить народ, його національна пам’ять і дух. 24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акту про незалежність України. І історична справедливість восторжествувала – над будівлею Верховної Ради України замайорів таки синьо-жовтий стяг.

1 грудня цього ж року відбувся корінний переворот у біографії українського п’ятидесятимільйонного народу: після всенародного референдуму на політичній карті світу з’явилась нова незалежна соборна держава Україна, і їй необхідні були всі атрибути державності, які належить мати членові ООН. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Державний прапор України». Ним, звичайно, став саме національний синьо-жовтий стяг. Указом Президента України від 29 листопада 1999 року затверджено Положення про офіційні символи глави держави, одним з яких є прапор (штандарт) Президента України. Він піднімається на прапорній щоглі біля резиденції Президента України у Києві, встановлюється у ложі Президента України під час його перебування в залі засідань Верховної Ради України, на транспортних засобах Президента України і т.п.

Гідність Державного прапора захищається як в самій країні, так і за її межами. Зневага до прапора розглядається як посягання на честь нації та держави. І Закон передбачає санкції за порушення встановленого порядку поводження з прапором. Так, відповідно до ст.187-2 Кримінального Кодексу України публічний глум над Державним прапором є злочином, що карається позбавленням волі до 2-х років, виправними роботами або штрафом. Державний прапор, незалежно від того, де він встановлюється, символізує державу, а тому завжди повинен перебувати в належному стані і негайно замінюватися в разі пошкодження, забруднення тощо. Державний прапор, як символ країни, є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави, під ним йдемо сьогодні до створення української України. Наш прапор – це прапор миролюбства. Він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пречистої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі. Але український прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги та свята, а і на боротьбу за честь і свободу нації. Тоді він може і запалати «жовтим блиском від шабель і блакитним сяйвом». З цим знаменом в руках йшли в бій проти різних окупантів Січові Стрільці і війська Центральної Ради та Директорії на початку ХХ століття, відстоювало свою національну гідність українське підпілля в міжвоєнний час під гнітом поляків, совітів, румунів, мадярів, в нерівній борні бились з коричневою та червоною чумою і не здавались герої Української Повстанської Армії. І те, що за роки незалежності нашої держави ми можемо бачити наш прапор не тільки на державних установах, не тільки як атрибут офіціозу, а і під час найрізноманітніших громадських, культурних та спортивних дійств, те, що він сприймається молоддю, яка виросла вже в молодій державі, як єдиний національний і державний, незалежно – Південь це чи Північ, Схід, Захід чи Центр нашої країни, – вселяє надію і впевненість у відродження нації і її розквіт в справді великій незалежній і сильній державі, рівній серед рівних в оновленій Європі і в усьому світі.

Роман Ониськів,

заступник голови райдержадміністрації.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz