70 років УПА «В лісі, у Кошові…»

0
69
70 років УПА «В лісі, у Кошові…»

Перед початком урочистого вшанування пам’яті 28-ми юнаків, полеглих за волю України в 1945-му році у Кошівському лісі неподалік від Колодрубів, біля місця криївки і встановленого пам’ятного Знака з’явилася почесна салютова команда для вшанування загиблих із крісами – рій «Сіроманці»: “Веприк”, “Вуж”, “Жук” Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», очолювана Орестом Федасом на кличку Гонта. Неподалік “Сіроманці” розмістили табір для патріотичного виховання молоді. Прибули також гості із околиць, а також народний депутат України Лідія Котеляк, голова Миколаївської районної ради Ольга Жила, заступник голови Миколаївської РДА Святослав Марущак, депутати Львівської обласної ради Богдан Чечотка, Роман Дудич, Олег Кузенко, депутати Миколаївської районної ради Михайло Гринчук, Люба Сорочак, Юрій Шипов, Зіновій Баранецький, керівник райвідділу культури і туризму Ірина Іваночко, директор центральної районної бібліотеки Віра Блискун, історик Роман Сколоздра.

Після виконання присутніми Державного Гімну України панахиду за полеглими відправили настоятелі місцевих парохій отець Григорій Козовий (УГКЦ), отець Ігор (УАПЦ КП). Військовий салют (так віддали честь побратимам по духу «Сіроманці») неначе підсилив спогади присутніх про історичну вагу недалеких подій, свідки яких уже сміливо оприлюднюють побачене власними очима…

У проповіді, яку розпочав уривком із Шевченкового «Заповіту» отець Ігор, зокрема, зазначив: «Саме про таких, як полеглі борці, Христос сказав, що немає більшої любові, як віддати життя за інших. Ці полеглі юнаки боролися за державу, віру, відстоювали праведність – такими були їхні демократичні засади. Це були перші кроки, які і нас надихають, за які ми повинні бути вдячними. Мужньо, сміливо, із вірою в успіх своєї справи, у вільне майбутнє України вони свідомо йшли на цю боротьбу і втратили життя за волю України. Нехай же Господь поселить їх у місці вічного спочинку. Слава Україні!».

Патріотичну проповідь виголосив також отець Григорій, який наголосив на юному віці вояків УПА та водночас – на національній свідомості, патріотизмі: «У 1945 році тіла повстанців вороги привезли в село і змушували батьків упізнати своїх синів. Попри душевний біль, батьки не могли не тільки висловитися вголос, але й заплакати на людях, бо одразу ж були б вивезені в Сибір. (Зрештою, за декілька днів їх таки покарали). Нишком було поховано загиблих на місцевому цвинтарі у спільній могилі… Над цією їхньою могилою молимося за упокій душ героїв України, схилямо голови перед їхнім подвигом. Вічна їм пам’ять. Слава Україні! Слава Ісусу Христу!».

Прибув у Кошівський ліс і священик зі Львова (храм Усіх Святих українського народу) отець Володимир Ольшанецький: «Велика радість творити це поминання, бо згадуємо достойних вічної слави героїв. У моєму священичому житті був випадок, коли один чоловік зізнався, що намагається бути учасником усіх посвячень таких ось хрестів, молитися за загиблих. Він у буремні роки боротьби втратив чотирьох братів і сестру, один із цих братів, відбиваючись від ворогів, загинув на дзвіниці. Більшовики забрали тіла, їх не поховали по-християнськи. Цей чоловік тепер ходить від хреста до хреста, молиться там і за своїх рідних, пам’ятає про всіх борців за волю України і вважає, що коли відійде з цього світу, Господь Бог запитає, чи все зроблено для того, щоб не заросли стежки до таких місць спочинку і пам’яті… Сподіваюся, що і сюди стежка буде втоптана, що проляже дорога, що люди приходитимуть, щоби наповнити серця патріотизмом. Тож нехай на голови вірних синів України Господь вкладе вінець нев’янучої слави!»

Скорботні урочистості продовжили Світлана Кузик, Люба Маланій, Ольга Панчишин, Катерина та Петро Ганущаки, Ганна Яцишин, Степан Ганущак, Григорій Романко, Зоряна Антонів, Марія Васьович, Ганна та Ірина Кравченки – учасники художньої самодіяльності Народного Дому Колодрубів разом із директором Катериною Стеців та місцеві школярі Тетяна Дубницька, Олена Олюхно, Олег Даців, Олег Ганущак, Михайло Бокало, Василина Стеців, Ярина Сех, Світлана Винар, Тарас Сех, Ольга Андрушко, Люда та Ліля Шпиті, Софія Бавут, Христина Федорак, Віра Зелик, яких підготували до виступу вчителі Ганна Чайка, Галина Равліковська з ініціативи директора освітньої установи Ярослава Дяківа.

Звернулася до присутніх і народний депутат України Лідія Котеляк. «У силі громади – сила держави», – підкреслила вона. Промовець зазначила, що Незалежність України далася нам дорогою ціною, молодий цвіт України та й старші її вірні сини і доньки протягом століть проливали кров у боротьбі за волю, і ця запекла непокора поневоленню у минулому столітті особливо яскраво відображає віковічне прагнення українського народу до самостійності. «Прошу схилити голови у пошані до загиблих патріотів та об’єднати всі сили, щоб будувати справжню Україну», – закликала вона.

Голова Миколаївської районної ради Ольга Жила наголосила, серед іншого, на тому, що «в рік відзначення 70-річчя Української Повстанської Армії Львівська обласна рада прийняла рішення про встановлення на місцях загибелі та поховань героїв України пам’ятних знаків єдиного зразка, як і годиться, у вигляді хреста, і ми, галичани, з особливою вдячністю борцям і щирою молитвою за їхні душі повинні відновлювати ці могили та не забувати стежок до них. У кожному населеному пункті нашого району були криївки, гинули борці за волю. Живі свідки тих подій передають із покоління в покоління відомості про них. Саме встановленням таких ось Знаків (у районі вже освячено такі на Приймі, в Сайкові) обласна рада започаткувала відновлення пам’яті про полеглих. У День 70-річчя створення УПА в Миколаєві освячено пам’ятник провіднику ОУН-УПА Степану Бандері. Сьогодні молитвою, думкою, словом згадуймо наших героїв. Нехай стежки до цих пам’ятних місць не заростають. Пам’ятаймо правдиву історію нашого краю. Поважаємо, цінимо, молимося за душі волелюбних борців. Слава Україні!»

Від імені депутатів Львівської обласної ради Богдан Чечотка, Олег Кузенко та Роман Дудич поклали до Знака вінок. Богдан Чечотка звернувся до присутніх: «Ці криївки були домівкою для юнаків, чиє життя обірвалося в ім’я незалежної України. Вони любили свою Батьківщину, боролися проти її поневолення і в таких нелегких умовах. Померзнувши сьогодні тут, ще більше усвідомлюєш велич тієї синівської любові до України, яка горіла в серцях юнаків. Вони у криївках не мали домашнього затишку, всі труднощі умов перебування в лісі перевершив їхній патріотизм. Тож звертаюся до всіх, особливо до молоді, – пам’ятаймо про своїх героїв і збережімо незалежну державу. Слава Україні!».

Історик Роман Сколоздра пригадав, що 10 жовтня 2008 року біля першої криївки зведено та освячено дерев’яний хрест, а зараз увіковічено і друге місце постою повстанців у Кошівському лісі. Він підкреслив, що «архівні дані свідчать про запеклу боротьбу за волю на цих теренах. Значні відділи УПА і самооборонні кущові відділи, які провели багато переможних боїв із НКВД, від 1944-ого року перебували у Колодрубах, Повергові, Малій і Великій Горожаннах, Новосілках-Опарських, Ричагові, що входили до Комарнівського району. 18 вересня 1944-ого в Колодрубах спецгрупа у складі Даніїла Карпова, Романа Гов’яка, Івана Коса, Міхала Гаргаля, Влодзімєжа Геруса, Казімєжа Фелата, Едварда Бобера під погрозою розправи змушувала селян підписатися під брехливим листом Сталіну про заможне життя. Повстанці ліквідували всіх. Можливо, що за доносом агента «Сороки» 27 березня 1945 року спецгрупа із двадцяти восьми осіб влаштувала засідку проти повстанців. Та на зворотній дорозі між Колодрубами і Малою Горожанною повстанці із засідки одинадцятьох убили, а решта членів спецгрупи у паніці розбіглася. Згодом чота українських повстанців із лісу біля Колодрубів уночі рушила в дорогу, та зустріла групу большевиків. У бою десять стрибків здалися в полон, один врятувався втечею, решту вбито. Повстанці захопили зброю. За два дні большевики забрали трупи своїх, а ще через два дні полк військ НКВД оточив ліс. Але даремно. Тоді сексот пообіцяв показати криївки. Та живими повстанці не здалися. Незабаром із Колодрубів вивезли в Сибір 6 сімей родичів загиблих, стільки ж – із Повергова… Вічна слава борцям за волю України!».

Закликав схилити голови перед пам’яттю борців за волю і депутат Миколаївської районної ради Михайло Гринчук, який, серед іншого, зазначив, що воля держави, воля кожної людини – це неоціненне досягнення народу, який поважає себе і докладає зусиль до утвердження цієї свободи.

…І знову учні та хоровий колектив Народного Дому презентували землякам-героям пісенно-поетичний вінок шани і вдячності за волю. Значну частину виконаних самодіяльними артистами пісень («В лісі, у Кошові», «Ой у лісі, на полянці», «Край дороги повстанська могила», «У лісі, у темному, серед пахучих трав», «Виряджала мати сина», «В небі синім заграли журавлі», «Ой там у лузі, при дорозі») і, зрозуміло, «Ой у лузі червона калина» підхоплювали співом усі присутні. Сільський голова Колодрубів Ярослав Коваліско, якому із однодумцями довелося вирішити чи не левову долю організаційних питань місцевого рівня, на завершення дійства підкреслив: «Україна була, є і буде, допоки живе в ній волелюбний народ!»

…Вшанувавши пам’ять героїв багатоголоссям молитви і пісень, колодрубівчани і гості села аж надвечір почали розходитися із Кошівського лісу. А частина прибулих (Ольга Жила, Юрій Шипов, Роман Сколоздра, Віра Блискун, Ірина Іваночко, «Сіроманці» та авторка цих рядків) після короткого, так би мовити, позапротокольного спілкування підтримала прагнення отця Володимира Ольшанецького, семінариста Миколи Білецького ще й перед поверненням із Кошівського лісу відправити панахиду.

…Шепотом налаштованої зимувати рослинності і зажурених дерев долучився до молитви ще й принишклий осінній ліс…

Леся Бардак.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz