А на тім «Рушничкові»…

0
183

Цікаву традицію має Новороздільська ЗССШ№4. Тут класи іменують гуртами. Кожен гурт має свою оригінальну обов’язково українську назву (як ось «Червона калина», «Вишиванка», «Колисанка», «Співанка» та ін.), а також відповідну символіку. Після п’яти років навчання, школярі презентують і захищають свої гурти перед усім учнівсько-педагогічним загалом. Днями такий захід провели учні 5-В, які нарекли свій гурт «Рушничок».

Саме про цей народний оберіг разом із класним керівником Лесею Романів провели глибокий тематичний і надзвичайно цікавий екскурс у давнину. Нагадали, що рушник на стіні – це давній наш звичай: «Не було, здається, жодної в Україні оселі, котрої не прикрашали б рушниками… Чи то була одинока хатина вдови, чи затісна багатодітна оселя, чи приземкувата мазанка на півдні України, чи курна хата поміщика – усюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників – як родина без дітей». Рушник символізував обличчя оселі, а відтак і лице господині. Допомагав

берегти усе, нажите й освячене сім’єю, – домашнє майно, дітей, пісню, злагоду чи суперечку, добре слово чи спогад у родинному гнізді. Один-єдиний узор із рушника, закарбований у пам’яті з раннього дитинства, може оживити незабутнє, навіяти в душу певний настрій, часом веселий, інколи забарвлений смутком. А дівчата у віночках і з вишитими рушниками крокують із нами поруч усе життя…

Учні з допомогою інсценізацій відкрили усі тонкощі далеких часів, які перепліталися з вишитим рушником. Зокрема, як молода дівчина рано вставала, рушники вишивала, прала й білила, щоб старостів ними обдаровувати; як сваталися наші предки; як старостів засилали… Вдало зіграла роль Тітки Василини Діана Продивус, яка вчила дівчат «класти узори», розповіла, як за давнім українським звичаєм вишиваним рушником благословляли дівчину на дівування. Загалом, п’ятикласники сповна відтворили побутову функцію рушника, відповідно до якої утворилися такі його назви: утирач (для рук і обличчя), стирок (для посуду, стола, лави), покутник (ним обвішували стіни, образи), плечовий (пов’язували сватів), подарунковий, обрядовий (весільний). Повідали, що перший витканий рушник призначався для гостей і завжди висів на видному місці…

У підсумку ж звучало, що від сивої давнини і донині у радості та горі невід’ємністю є рушник, його порівнюють із піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні. Без нього, як без імені, не обходиться народження і смерть людини…

Впевнена, що після цього дійства юні душі виступаючих будуть відроджувати українську звичаєвість щодо рушника. Вірю також, що така традиція школи має майбутнє і приживеться тут надовго.

Оксана Давид.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz