Блага краю множаться тільки благами душі…

0
154
Блага краю множаться тільки благами душі…

Ці пророчі слова славного уродженця Миколаївської землі Миколи Устияновича стали девізом районних урочистостей до 200-річчя від дня його народження.

…Він був священиком, письменником, поетом, подвижником національно-громадської діяльності. Першим у Галичині на Службі Божій виголосив проповідь українською мовою. «Будителем духа народного» назвав його Іван Франко.

…Відкрив ювілейні урочистості молитвою настоятель церкви святого Михаїла о.Богдан Огоновський і зазначив, що усе життя Микола Устиянович тягнувся до Миколаєва, прагнув потрапити на парафію до Роздолу, бо був „галицьким соловейком”, але доля розпорядилася по-іншому…

Урочисту Академію розпочав професор-історик Леонтій Войтович, який представив гостей і змалював Миколаїв часів ювіляра. Далі про діяльність винуватця урочистостей як громадсько-культурного діяча, четвертого у „Руській трійці” та найбільш послідовного соратника Маркіяна Шашкевича розповідали провідні науковці Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України – кандидат історичних наук Феодосій Стеблій і кандидат філософських наук Василь Горинь, а також доктор історичних наук, поет Петро Шкраб’юк. Ще один відомий миколаївчанин вчений, дослідник, письменник Ярослав Гнатів говорив про маловідомі сторінки із життєпису Миколи Устияновича, зокрема, про примірник „Русалки Дністрової” із автографами дроговизьких господарів (який придбав хтось із Дроговижа), а також про друковане видання 1846 року із автографом „Микола з Миколаєва”. Ярослав Гнатів вів мову і про родовід Устияновичів та спадок: „По прямій лінії від Леонтія Устияновича (батька Миколи Устияновича) у Миколаєві не залишилося нікого, а по жіночій лінії у миколаївських жилах тече багато крові. У Миколи Устияновича було 11 дітей, зокрема, 7 синів, яким добре у житті велося, але до Миколаєва ніхто з них не мав стосунку. Корнило, щоправда, жив у Миколаєві на обійстю навпроти нинішнього приміщення міліції. Наймолодший син Теодозій, працюючи народним суддею, засудив до страти двох опришків. За це постійно його мучило сумління. Щоб спокутувати провину, виправдав двох бідних студентів. Відомо, що була стипендія імені Теодозія Устияновича, яку щороку отримували двоє студентів… Але Устияновичі розійшлися по всьому світу. Микола ж Устиянович заслуговує на постамент у Миколаєві. Але місто ніяк не збереться. У 60-х роках минулого століття на обійстю на Пісках була поставлена криниця, але зараз нема від неї і сліду…”.

…У концертній програмі продовжувалася основна тематича лінія. Звучало соло артиста Львівської опери Романа Ковальчука. „Як квітку пам’яті у вінок шани” дарував народні мелодії професійний скрипаль із Моршина Ростислав Фединець. Юна миколаївчанка Христина Тимців прочитала приурочений події власний вірш „Чому забули?”, як і поетеса із Рудників, учителька Галина Сподарик. Помітно принишкла зала, коли уміло декламувала поезію Миколи Устияновича „Новий рік” ведуча Наталія Жуковська (допомагав їй вести програму Юрій Заріцький). А ось сльози на очах з’явилися у багатьох, коли на сцену вийшли учасники народної хорової капели Миколаївського міського палацу культури, керівник якої Володимир Лопишко упорядкував до ювілею збірник хорових творів Миколи Устияновича і готував із колективом до святкування ці твори, але раптова смерть обірвала його життя у переддень події. Після хвилини мовчання за диригентом, яку оголосила Ірина Іваночко, хор таки виконав невмирущі „Верховино, ти світку наш” і „Гей, браття опришки” (диригував Микола Верес, акомпаніатор Володимир Начевний). Схвильовано говорив друг студентських років Володимира Лопишка, письменник і композитор Левко Калитин, який представляв землю славного побратима Миколи Устияновича отця Маркіяна Шашкевича.

„Дай Боже зберегти нам пам’ять”, – закликала у подячному слові голова районної ради Ольга Жила, а заступник голови райдержадміністрації Роман Ониськів додав, щоби ця пам’ять „не була віртуальною, і це буде найкращим дарунком для наших славетних земляків, в тому числі і для „Миколи з Миколаєва”, як називав себе Микола Устиянович”. Реальний внесок для увіковічнення пам’яті земляків зробив миколаївський скульптор Андрій Величко, який підготував макети постаментів Миколи Устияновича та його брата Корнила, але які, на жаль, не знайшли свого місця у Миколаєві. Андрій Величко теж взяв участь у святкуванні, як і голова райдержадміністрації Ігор Пілка та інші посадовці.

У проведенні заходу, як розповіла керівник районного відділу культури і туризму Ірина Іваночко, посприяли миколаївські підприємці Оксана Пйочкевич та Олександра Драгуш, а також голова благодійного фонду „Добре серце” Олег Канівець , завдяки якому учасники урочистої Академії отримали ювілейні конверти. Крім цього, кожен присутній міг взяти тематичний буклет, випущений відділом культури спільно з Миколаївським музеєм славетних людей.

„Чи належно пошановують свого славетного земляка миколаївчани?” – це запитання, яке прозвучало під час святкування, і надалі залишається риторичним. Хотілося б побачити конкретні справи тих, хто найбільше галасує з цього приводу. Але сам Микола Устиянович із давнини віків, напевно, звернувся б до нас своїм улюбленим, виваженим, спокійним і примирливим „Родимці! Блага краю множаться тільки благами душі…”.

Анна Микитин.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz