Дорога до Влахнерського Храму Богоматері

0
480

Основою для статті послужив особистий щоденник декана Великогорожаннівського та одночасно священика Малої Горожанни Івана Грабовенського, котрий виконував тут пасторські функції від 1856 до 1886 року, доки Божа воля завела його до греко-католицького Єпископства м. Перемишля (сьогоднішня Польща).

На початку 1860 року він задумав звести новий храм у селі Саска Домінікальна (у першій половині XIX ст. воно мало назву Саска Шляхетська – зараз частина с. Малої Горожанни) на тому місці, де була попередня «первобитна старенька церква з тесаного і лупаного і не різаного дубового матеріалу створена». Вона мала три «копічастих конусних верхи». Рік її зведення невідомий, тільки, як зазначав отець І. Грабовенський, на давніх намісних образах було написано: «Священний Єрей Федор Жуковський з жінкою Анною, фундатор, за відпущення своїх гріхів р. б. 1664». За припущеннями отця, ці образи були намальовані пізніше від часу зведення храму. Іконостас написаний на полотні. Можливо, частину цього іконостасу (вицвілий образ на полотні) я бачив у приміщенні дзвіниці. В історії Львівщини були випадки, що такими вицвілими образами, на жаль, закривали різні дірки, наприклад у дзвіницях.

Стара церква, за даними отця, по своїх 300 роках похилилася до «подення» і вимагала накладів на «репарацію» (ремонт) майже щороку, але вже не відповідала потребам чи вимогам ні за смаком, ні за «периферією» (вмістимістю), бо маленька була. Не було альтернативи – або стару залишити для падіння, або нову «створити церкву».

Душпастир Грабовенський «при кожному внушенію і помочи перейнявся душею і тілом тією думкою. А потім тією справою, працюючи при кожній можливості, щоб парафіян «умовити» для жертвоприношення і праці кінцевої. Цьому Бог допоміг».

Поштовхом до будови храму послужив небувалий урожай 1863 року. Зима була легка, весна – швидка і тепла, а літо – сухе. Урожай зібрали добрий, починаючи від садовини та городини і аж до картоплі. Морг поля (0,56 га) видав 25 корців ярої пшениці (корець – 100 кг, 44, 6 центнера з гектара!). Зложили парафіяни по 1 ринському разом 100 ринських і купили 8 грубих дубів, а за 15 ринських – один дуб у Раделицькому лісі, якого зараз, на жаль, немає (у 1880 р. кваліфікований промисловий робітник заробляв за місяць у середньому 10 ринських).

Наступного року поїхали парафіяни за Борислав та привезли «ялового матеріалу» на суму 100 ринських. У 1868 році вони уклали договір на побудову церкви із майстром німцем-колоністом Мартіном Рифом із Фалькенштейна (Фальби) (зараз це частина села Сорок біля містечка Щирець). Будівничий погодився звести храм за 500 ринських та 5 корців жита. Як зазначав о. Грабовенський, із початком будови виявилось, що всього матеріалу занадто «скупо». До того ж не було ні одної дошки, ні гонти, ні заліза. Постало перед парафіянами питання «що робити?». «Коли тривога – то до Бога, каже приказка», – занотував отець. Так і зробили. Вислали чотирьох «дільних і не дурних господарів», а саме п. п. Щупаківського, Федаса та інших, до всіх сусідніх сіл із запрошенням на «закладення» нової церкви, яке відбулося 17 липня 1866 року. Прибуло більше тисячі осіб. Вони під навісом вислухали богослужіння і «слова повчальні» від священиків.

Усіх гостей почастували «по-людськи, розуміється, що не водою, а горілкою та пивом, лише не думайте, що до збитку», – зазначив отець Грабовенський. Офірували грішми, хто не мав при собі, то зазначав, скільки передасть на цю святу справу.

О. Грабовенський всюди «кидався» за допомогою. Серед жертводавців відзначив селянина із с. Сайкова Онуфрія Кузіва (Балаки), який дав 300 ринських, доньки котрого Марія та Анна у 1863 та 1865 роках вийшли заміж до с. Розвадова відповідно за Стефана Оприска та Антона Белінського.

Іншим жертводавцем був Франтішек Смолька, який народився у 1810 році в Калуші. Здобув юридичну освіту, за участь у тайній спілці «Молода Польща» був засуджений до смерті, але потім амністований. У далекі буремні часи 1848 року, коли жителі Відня збунтувалися проти цісаря, австрійський парламент задля безпеки перебрався у місто Кромеріж (Чехія). У листопаді 1848 року Ф.Смолька був обраний Президентом Австрійського парламенту, а у грудні – вдруге, але вже проти його волі. Вершина його політичної діяльності – посада Президента в австрійському парламенті від 1881 по 1893 рік. Після добровільної відставки був обраний членом Панів Парламенту. Ф. Смолька – ініціатор насипання кургану у Львові з нагоди Люблінської унії 1659 року. Це сьогоднішня оглядова площадка на Високому Замку. До середини 19 століття його постать була звеличена у пам’ятнику (автор – скульптор Леонардо Марконі), який знаходився на сьогоднішній площі генерала Петра Григоренка. Раніше вона називалась площею Смольки.

Рудецький відділ повітовий виділив на церкву 50 ринських. Староста Филип Залевський, пізніше віце- президент намісника королівства Галичини та Володимерії, дав 10 ринських. Стільки ж дав ієрей Микола Левицький із села Підсанчика коло Рудок. Він – син отця Федора Левицького, який був парохом у с. Малій Горожанні (1770 – 1828 р. р.).

Не забув о. Грабовенський згадати і того «жертводавця», який на словах обіцяв та й «підписався» дати гроші на храм, але про це «забув». Такою особою була графиня поміщиця – «колятор» із Великої Горожанни Марія Гавснер-Мангольт. Обіцяних нею 30 ринських так ніхто і не бачив на очі. «Обіцянка» завершилась тим, що в 1908 році маєток Гавснерів-Мангольт було продано.

Оригінальним жертводавцем був пан Йосиф Гізовський – володар фільварку Гізовка. (Зараз це хутір Листвяний). «Цей панок (патрон) дав ся штукою взяти»,- зазначив о. Грабовенський. Року 1873 йому потрібна була послуга місцевого душпастиря для впливу на людей у своїх інтересах. Йшли вибори до Львівського сейму. (Як це нагадує сьогоднішні часи!). Отець пообіцяв допомогу, але вони «положили» умову між собою, а саме: пан Гізовський дарує 2 морги долини «Клин», яку на Сасці звали «Панською», біля долин Новосілських на потреби церкви, а також у 1874 році дарує новий червоний фелон за 50 ринських. Це все «доправилось маневром вдалим до успіху – так прийшло тих 2 морги до парафіяльних земель»,- запише отець у щоденнику. Остання умова – священик був зобов’язаний щороку «заупокійну службу за душі Йосифа Гізовського та його жінки Іонії відправляти і за те не пораховано дохід в інвентар». Вся ця справа цікава, тільки невідомо, чи пан Гізовський став членом Сейму.

На завершення нової Церкви, тобто коли планували закладати хрести на верх куполів, знову повторилось те, що при «закладанні церкви». Таким чином до каси «зодчої» 200 гульденгів надійшло. Тими грошима «покрилися розходи зовнішні». Назбиравши відповідну суму, парафіяни запросили «живописця» Федора Бедрицького з Роздолу, який 1873 року за 1000 гульденгів розписав церкву. За даними проф. Л.Войтовича («Розділ: столиця «української Швейцарії» на Дністрі») у місті Роздолі, в часи графа-професора Карла Лянцкоронського – II пол. XIX ст., жив і працював маляр Федір Бедрицький (з його робіт відомий іконостас для церкви на Ясній Горі у Гошеві). У цій же статті професор зазначає, що у 1777 р. з-поміж роздільських ремісників зафіксовані два маляри – Якуб Адамовський та Микола Урбанович, й стверджує, що одному з них належать два справжні шедеври XVIII ст.: «Портрет Сойки – діда Шпитального» та «Портрет старого з палицею». Обидва збереглися у зібранні Львівської картинної галереї (Олеський замок). Цікаво, що в одній із церков Миколаївського району знаходиться ікона Св. Анни, де внизу зберігся підпис автора польською – «1778 р. 24 серпня 1778 року Микола Урбанович», а далі – церковнословянською мовою напис: «Сю фрамулу справив раб Божий Григорій Яциків з женою своєю Ганною за відпущення гріхів». Тепер слово за спеціалістами-мистецтвознавцями, які на основі аналізу можуть встановити автора цих двох мистецьких шедеврів України – Я. Адамовський чи М. Урбанович?

Таким чином «постала нова Церква на Сасці Шляхетській на велику радість верників і їх душпастиря».

Церкву посвятив декан Великогорожанський Павло Матковський 13 жовтня 1874 року, яка отримала ім’я – Покрови Пресвятої Богородиці, духовно поєднавшись із однойменним Влахнерським храмом у Константинополі.

Ігор Субота.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz