Людина на роботі. Насамперед – відповідальність

0
190

Про сучасних медиків говорять різне. Одні розчаровані ставленням окремих людей у білих халатах до своїх пацієнтів, інші ж не можуть надивуватися людяності і професіоналізму. «Одним із головних чинників у нашій роботі, – зізнається лікар-інфекціоніст, завідувач райполіклініки Ірина Сковронська, – має бути відповідальність».

Довідка. Ірина Миколаївна Сковронська народилася 24.07.1964 року у Львові. У 1981 році закінчила Миколаївську середню школу №1, у 1988-ому – Львівський медичний інститут. Трудову діяльність розпочала лікарем-інфекціоністом Миколаївської центральної районної комунальної лікарні. Від 1 квітня цього року – завідувач Миколаївської центральної районної комунальної поліклініки та за сумісництвом – лікар-інфекціоніст.

-Кожна людина своїм здоров’ям дуже дорожить, бо це найцінніше, – продовжує роздумувати Ірина Миколаївна. – Цю істину я засвоїла ще в дитинстві. Адже лікарем-інфекціоністом, головним лікарем та завідувачем „Райздороввідділу” у Миколаєві працювала моя мама Ядвіга Шепелінська. Саме вона прищепила мені любов до професії. І тому над її вибором я аніскілечки не задумувалася. Мама попереджувала, що робота буде важкою і дуже відповідальною, але я вирішила, попри все, зайнятися улюбленою справою та продовжити родинну традицію. До речі, у Розвадові лікарем загальної практики сімейної медицини працює також моя сестра Людмила Матушевська.

Лікарський досвід Ірини Сковронської – яскраві приклади людського горя, якому вдалося зарадити. Особливо запам’ятася маленька Мартуся, яка вдома, як видавалося мамі дитини, просто спала, а насправді була у вкрай важкому стані, за лічені хвилини могло статися непоправне. Біду запідозрила бабуся Мартусі, медсестра, й одразу ж звернулася до Ірини Сковронської. Лікар негайно і безпомилково встановила діагноз, скерувала дитину в обласну лікарню, де в реанімації, а згодом в спеціалізованому інфекційному відділенні недуга відступила… Запам’ятався і недавній свинний грип. Тоді вона паралельно виконувала обов’язки завполіклініки і приймала хворих. Доводилося разом із колегами по роботі присвячувати пацієнтам і багато позаробочого часу. Або ж спалах вірусного гепатиту А, який, на щастя, разом із райсанепідемстанцією вдалося погасити. Дається взнаки і туберкульоз. Та й лептоспіроз не дрімає. Ось, наприклад, суха статистика: за 40-річний час роботи на такій же посаді мами Ірини Миколаївни було тільки три випадки захворювання, а ось за останні 25 років їх налічується майже в сім разів більше! Обсяг роботи немалий, треба поєднувати професіоналізм, людяність, співчуття. А ще ж до Ірини Миколаївни звертаються 120 підопічних, у яких є й робочі проблеми, й особисті. Доводиться вислуховувати і нарікання – наприклад, щодо пільгового забезпечення відповідного контингенту хворих ліками. (Розподіл проводиться не осібно нею, у цьому бере участь, серед інших, і головний лікар. Намагаються провести процес відкрито і справедливо, однак, проблема існує, бо держава виділяє ще недостатньо коштів.) А коли недуга застає посеред ночі, хворі звертаються до Ірини Сковронської прямо додому. Тоді доводиться бути і терапевтом… Вона ж у вирішенні виробничих проблем радиться із головним лікарем, начмедом, колегами-лікарями.

…Здавалося б, звідки в такого завантаженого роботою лікаря вільний час? Та прихильники спорту бачать її і на волейбольному майданчику, адже Ірина Миколаївна у складі відповідних команд захищала честь миколаївських медиків та цементників. Зауважує, що заняття спортом – це ключ до здоров’я, а тому закликає всіх якомога більше часу проводити в русі. А в згуртованому колективі їй працюється злагоджено, дружно – зрештою, як і належить…

Леся Бардак.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz