Малорос, родич малороса або чи здатне «диво над Віслою» пробудити почуття гордості у політичної еліти?…

0
165

2 червня академік Національної академії наук України Юрій Пахомов на Міжнародній конференції у Москві заявив, що Україна може бути успішною лише в одному випадку – якщо нею командувати ззовні. Для здорового глузду дивно не лише й те, що така людина у нашій державі удостоєна науковим ступенем, але й те, що це – радник чинного прем’єр-міністра. Хоча, дивлячись на Миколу Яновича та крісло, у якому він сидить, перестаєш дивуватись навіть дійсно дивним людям…

У виступі на Московській конференції академік Пахомов, зокрема, зазначив: «Чому Україна за СРСР була успішна? Тому що нею керували ззовні, хоча керували самі українці. Україна звикла, щоб зверху нею командували». Безперечно, ці слова радника прем’єр-міністра стосувались не так минулого, як майбутнього. Однак, якщо вже хтось намагається створити подібні злоякісні міфи для українського державотворення – ми повинні їх знищити…

І так, по-перше: про яку успішність СРСР та УРСР зокрема, на фоні світової спільноти, може йти мова, якщо практично всю свою історію Російська імперія у різних формах декларувала про власну відсталість від західних держав. Першим, хто офіційно заговорив про те, щоб «наздогнати і перегнати Захід», був Петро І, який у всіх своїх реформах намагався копіювати європейські країни. Що ж до радянського періоду, то тут одразу пригадується ХХІ з’їзд КПРС у 1959 р., на якому Хрущов заявив про виконання «історичного завдання», що висунув сам Сталін на XVIII з‘їзді партії – догнати і перегнати капіталістичні країни.

По-друге: мені дивно, чому людина, яка носить звання «академіка», говорячи про успішність керівництва УРСР, не вказує період, який має на увазі. Якщо вже дивитись на історію Радянської України суто прагматичним поглядом, то чи не найкраще становище українців було в період українізації 20-х р.р., коли була запроваджена Нова економічна політика. Хоча сам же НЕП повністю суперечив ідеям марксизму-ленінізму, оскільки породжував приватну власність, тобто капіталізм. І саме в цей період, 20-х рр., коли ми мали найбільшу автономію за всю свою радянську історію, становище українців, порівняно з наступними роками, було більш-менш придатним до життя.

По-третє: чи звикла Україна, «щоб зверху нею командували»? Важко зрозуміти, що академік Пахомов мав на увазі, вживаючи слово «командували»… Мабуть, він забув одне з основних правил істориків: показати, що минуле відрізняється від сьогодення. У ХІХ ст. нам би вистачило пальців обох рук для того, щоб перерахувати усі європейські держави, а зараз – їх вже налічується 45. Безперечно, цим країнам важко було б здобути свою сьогоднішню незалежність, якби більшість з них зациклювалась на причетності до побудови чужої, з погляду сучасності, імперії. Однак, практично всі європейські держави на цьому відрізку історії вважаються успішними, і однією з першопричин успіху сміливо можна назвати переосмислення історії. Люди знайшли причину речей, не побоялись шукати відповіді навіть на найболісніші запитання, сприйняли свою історію крізь призму загальноєвропейської історії і, врешті-решт, найголовніше – подивились на минуле крізь окуляри минулого.

По-четверте: в історії найкраще промовляють факти. Тож пропоную до вашої уваги лише кілька з тих, які здатні пробудити почуття гордості навіть у найменшого «малороса» і викликати посмішку та душевну радість навіть у найзапекліших флегматиків та меланхоліків: битва під Оршею 1514 р. – 30-тисячне русько-литовське військо Костянтина Острозького перемогло 80-тисячне московське; Конотопська битва 1659 р. – 30 тисяч козаків на чолі з Іваном Виговським, завдали нищівної поразки 150-тисячному російському війську; бої за гору Маківка 1915 р. – перемога Українських січових стрільців над російськими силами, що значно переважали; оборона Варшави 1920 р. – петлюрівці та польські війська, розгромивши Червону армію, занесли це «диво над Віслою» у список 18 найвидатніших переломних битв у світовій історії …

Свого часу англійський письменник та публіцист Джордж Оруел писав: «Хто володіє минулим, тому належить майбутнє». На прикладі вищезгаданого академіка, який до того ж є радником ще більш одіозного прем’єр-міністра, констатуємо: сьогоднішня влада свідомо відправляє нашу пам’ять, гідність та незалежність на маргінес історії. І вже вкотре перед українською нацією у її літописі актуальними стають лише одні слова – Кінець історії.

Михайло Галущак.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz