Можемо і по-європейськи, або дещо про Миколаївський етап авторалі

0
287
Миколаївський етап авторалі

Зайве говорити, що нинішній цей захід для нашого району був своєрідним тестом. Не тільки спроможності федерації та місцевої влади у стислі терміни підготувати непрості змагання, а й тестом готовності організовувати змагання європейського рівня у майбутньому. Присутність комісара від Європейської автомобільної федерації свідчить про серйозні та далекосяжні плани української сторони.

Ралі, безумовно, вдалося. Ретельно вивчивши прорахунки та «проколи», допущені у попередні роки, цього разу все відбулось майже без зауважень. Перш за все, відзначимо роботу місцевої влади із підготовки трас. Вони і сьогодні милують око. Не зустрінеш гравію крупних фракцій, котрий в попередніх змаганнях часто ставав причиною поломок гоночних автомобілів. Задля безпеки і учасників, і глядачів було залучено рекордну кількість персоналу. І якщо міліція заслуговує тільки на добрі слова, то курсанти Академії сухопутних військ дуже смачно годували усіх бажаючих, розгорнувши польові кухні, але щодо безпеки вздовж швидкісних ділянок поводили себе надто толерантно до порушників. На щастя, минулося без інцидентів, та на майбутнє отой момент слід обов’язково врахувати. Не секрет, що багато гонщиків відмовлялись від участі в змаганнях на території нашого району насамперед через недостатню безпеку проведення змагань. Думаю, після цьогорічних проїздів думка у них зміниться. А щодо технічної складності, якості підготовки спеціальних дільниць – наші гравійні дороги і без того давно заслужено вважаються одними із найкращих не тільки в Україні, а й у Європі. Знову ж таки, довжина спеціальних ділянок та можливість їх збільшення за рахунок нових дають реальну надію на отримання етапом статусу змагань європейського міжнародного ралійного календаря. Що б хто не говорив, прискіпливий німецький комісар оцінив дороги на “відмінно”.

Є багато нюансів, не відомих широкому загалу вболівальників. А знавці, котрі смакують отими тонкощами, відзначають відмінну роботу організаторів змагань. Тут і вміло сплановані траси, і доречно розставлені ретраєри, і значна увага до вболівальників, і підвищені заходи безпеки. Звичайно, вдосконалювати є що. Зокрема, додаткової уваги потребують місця паркування автомобілів вболівальників, бо звичка заїхати автомобілем мало не на саму трасу змагань за один рік у наших людей не викорениться. Як і бажання будь-що залізти якщо не на дорогу, то бодай на узбіччя в тих місцях, де таке перебування несе в собі чималу загрозу. Адже навіть град камінців із-під коліс на поворотах несе неабиякий ризик травм. Та однаково ризикують, хоч із більшої відстані змагання виглядають набагато ефектніше.

Цього разу не чув нарікань і щодо сервісу. У фан-зонах була не тільки оперативна інформація щодо ходу змагань, а й торгові точки, де можна було вгамувати спрагу, щось перекусити. На щастя, без роботи залишились медики і МНСники, але відрадно те, що вони були готовими до дій у будь-який момент. Шкода, що мало серед учасників змагань спортсменів із Західної України, та, думаю, враховуючи давні ралійні традиції нашого краю, їх кількість незабаром значно зросте.

Що ж до спортивних результатів. Цього разу ніякі сторонні чинники не впливали на змагання. Тому заслуженою і переконливою є перемога екіпажу Олександра Салюка-молодшого, у котрого штурманом був екс-міністр і екс-губернатор Євген Червоненко. Екіпаж переміг на всіх спеціальних ділянках, проїхавши 150 змагальних кілометрів практично без помилок. Головною інтригою етапу була боротьба за друге місце між екіпажами торішнього чемпіона України Валерія Горбаня (штурман Андрій Ніколаєв) та постійно останніми роками прогресуючих одеситів – пілота Віталія Пушкара із штурманом Олександром Мішиним. Програвши на першій же ділянці у нашому районі майже 40 секунд екіпажу чинного чемпіона, одесити відробляли на кожному із наступних етапів по кілька секунд, щоб у підсумку таки вийти на друге місце, випередивши Горбаня на 4 секунди. І це на 150 кілометрах! Додамо, що екіпаж Салюка фінішував із майже 3-хвилинним відривом від найближчого переслідувача. Всього фінішувало 28 екіпажів, 8 із різних причин, здебільшого через поломки, до фінішу не дійшли. Тільки поспівчувати можна екіпажу Олексія Яцюка та Дениса Аксьонова, котрі через поломку механізму руля зійшли на останньому етапі, хоч реально претендували на місце в десятці. А замкнули таблицю львів’яни Маріанна та Ростислав Гнаткевичі, з майже годинним відставанням від переможця. Зате мали змогу помилуватись чудовими краєвидами Роздільської «Швейцарії»!

Порівняння, звичайно, некоректне, бо і машини були різними, і залік ведеться у різних класах. Та й не у тому річ. Здобутки приходять із досвідом, та й переможцями усі не можуть бути. Ралі поїхало. Залишились дороги, чисті прибрані узбіччя та спогади. У нас про ефектні перегони, в учасників – про нас. Чекатимемо змагань наступного року.

Ярослав Муха.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz