Не варто називати ганчірками тих, із чиїх рук ми їмо

0
223

Прочитав статтю Марії Шиманської під назвою «Скільки коштує життя» і не зміг не відписати. У попередньому номері «Громади» молода дівчина вирішила висловити свій особистий погляд на заробітчан, назвавши їх «ганчірками». Маю великий досвід проживання за кордоном, а саме в Італії, тому відчуваю необхідність роз’яснити не тільки цій молодій особі, а й іншим схожої думки читачам, що таке заробітчанство та чому наші земляки змушені шукати заробітків за межами країни.

Кожна людина намагається покращити своє життя, свій добробут, умови проживання. На превеликий жаль, у більшості випадків зробити це чесним шляхом у нашій країні просто неможливо, і така тенденція буде ще, мабуть, не один десяток років. Тому багато чоловіків та жінок вирішують на деякий час спробувати заробити у інших країнах, у тих, де, якщо є бажання працювати, можна не лише на хліб, але і до хліба чесною працею заробити. Звісно ж, не знаючи мови, спочатку дуже важко і доводиться працювати на дуже важких роботах і за незначні кошти. Але будь-яка робота не перетворює людину на «ганчірку» (як ішлося у вищезгаданій статті), якщо вона сама ганчіркою себе не вважає. Саме у цій внутрішній приниженості, відсутності почуття своєї гідності, навіть і в деякій мірі затурканості деяких наших заробітчан, що є результатом довголітньої праці совєтського режиму, молодим та наївним дівчам було сприйняте як ототожнення з ганчіркою.

Винною виникнення масового потоку робочої сили за кордон є, в першу чергу, держава або, радше, її відсутність у питаннях працевлаштування та забезпечення належного рівня життя своїм громадянам. І тут не можна заплющувати очі на корупцію, яка проникла в усі сфери нашого життя і навіть стала невід’ємною його частиною, чи нелогічний (з економічної точки зору) рівень цін на усі товари та послуги, чи відсутність дотацій для молодих сімей. Перелік можна продовжувати до безкінечності…

Кожен заробітчанин тією чи іншою мірою, годує в Україні кожного її жителя. За даними НБУ, у розпал кризи у 2009 році «гастарбайтери» переказали в Україну більше 5,3 млрд. дол. (у 2008 році – 6,1 млрд. дол.). І це лише офіційні перекази через такі установи, як банки та пункти переказу грошей. А якщо врахувати і перекази «бусиками», посилками, то ці суми треба збільшувати, як мінімум, в 4-5 разів. А ці гроші з-за кордону їхніми отримувачами витрачаються на купівлю продуктів, одягу тощо. Звідси і заробіток кожного з нас. Саме завдяки цим грошам в Україні не оголошено дефолту і надалі виплачуються пенсії, зарплати, стипендії, субсидії тощо. Тому не варто називати ганчірками тих, із чиїх рук ми їмо.

Петро Скірчук.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz