Присвята Листопадовому чину

0
207

Минулої неділі у Миколаївському міському Палаці культури пройшли урочистості із нагоди 94-річниці утворення ЗУНР.

Відкрив урочисту академію заступник голови райдержадміністрації Роман Ониськів. Тематичну доповідь мала учитель історії Ганна Кахнич (подаємо тезисно):

– «Ті, хто будували Україну у 1918 році, ішли у бій не тому, що ненавиділи своїх ворогів, а тому, що любили свій народ. Власне, з любові і виростає повага – до свого минулого і себе…

… То був день Усіх Святих, львів’яни збиралися іти на кладовища до могил свої рідних. Та багатьом довелося змінити плани. 1 листопада 1918 року вони дізналися, що живуть не в Австро-Угорській імперії, а в незалежній Українській державі. Повстання у ніч із 31 жовтня на 1 листопада було здійснено без жодного пострілу, без жодної краплі крові. Очільником Листопадового чину був 30-річний сотник УСС Дмитро Вітовський. 1400 стрільців під командуванням 60 старшин зайняли ратушу, австрійське намісництво (нині будинок облдержадміністрації), пошту, летовище, головний вокзал. Отак майже після 600-річної перерви національну незалежність на землях Західної України було відновлено. 13 листопада 1918 року було проголошено ЗУНР. Головою уряду став Кость Левицький, а Національну Раду очолив Євген Петрушевич. Але лише 21 день Львів був українським, лише 9 місяців проіснувала ЗУНР. Вже у липні 1919 року воїни УГА перейшли річку Збруч, залишивши позаду рідні домівки. Чому наше військо залишило Львів? Чому не вистояла ЗУНР? Саме на цьому хотілося б зосередити вашу увагу. Адже лише уроки минулого вчать нас будувати сьогодення.

Однією із основних причин є те, що поляки після 123-річної неволі також відновлювали державу, вважаючи Галичину зі Львовом невід’ємною частиною великої Польщі. Як записала пізніше очевидиця цих подій, політична дійсність 1 листопада 1918 року здавалася полякам «жахіттям». Навіть ті поляки, котрі розцінювали війну з українцями як непотрібну і шкідливу, залишалися при думці, що оборона Львова від українців є обов’язком захисту вітчизни. Тому вже 2 листопада українці втратили вокзал, і з часом уряд переїхав до Тернополя, а потім – до Станіслава.

Необхідно зазначити, що більше половини населення Львова складали поляки, третину – євреї і лише 7 частину – українці. Поляки краще орієнтувалися в місті, адже народилися тут і виросли.

Польське військо до 21 листопада удвічі переважало українське. Помилкою військового командування було зволікання із створенням регулярного війська. Його формування почалося на тринадцятий день війни.

До кінця 1918 року було створено УГА, яку очолив наддніпрянський генерал Михайло Павленко. Однак армією керували переважно сотники. Практично, не було тих, хто б мав відповідну освіту та навики. Саме браком досвіду українські офіцери поступалися польським. Цікавим є той факт, що велися численні переговори гуманітарного характеру. Сторони брали зобов’язання не обстрілювати будинки із табличками Червоного Хреста, санітарні машини і патрулі, поштарів, електростанцію, газівню. Незважаючи на вуличні бої, у місті працювало більшість кав’ярень, ресторанів, ринків. Не було жодного випадку пограбування банків. Вони мирно переходили від одного власника до іншого. Виходили газети. Деякі польські дослідники вважають, що це була остання шляхетна війна у поневоленій Європі.

Іншим важливим чинником поразки ЗУНР є те, що поляки користувалися всебічною підтримкою Франції, тоді як українцям здавалося, що весь світ повстав проти них.

Однак уряд ЗУНР зумів забезпечити стабільність і громадянський мир в тилу. За умов постійної руїни вдалося уникнути голоду й епідемій. Доказом зрілості української влади був і той факт, що за весь період польсько-української війни не було жодного випадку репресій проти цивільного польського населення та антиєврейських погромів… Саме події 1917-1918 років заклали підвалини сучасного державотворення».

Концерт розпочався урочистою піснею «Гімн українському тризубові», яка прозвучала у виконанні Народного хорового колективу НД Верина. Руслан Клапко, учасник художньої самодіяльності НД Роздолу, заспівав «Червона калина». Народний сімейний ансамбль Гриців НД Розвадова нагадали кілька стрілецьких пісень. Вікторія Дудик із Верина виконала «Кленову баладу». Окрасою свята став виступ держівського «соловейка» Миколи Хомина, якого глядачі зустріли гучними оваціями. А учасники Народного чоловічого вокального ансамблю «Чумацький шлях» заспівали ліричну баладу «Тихий ліс». Людмила Шимко співала «Київську Русь», а Ірина Теркала виступила із вокальним твором «За любов і волю». Окрасою сцени стали танцювальні композиції у виконанні хореографічного колективу «Дарунок» Миколаївської школи мистецтв. А найменша учасниця свята Василина Коберенко із Надітичів декламувала поезію «Пам’ять». На завершення учасникам концерту дякували заступник голови райдержадміністрації Роман Ониськів та керівник апарату районної ради Ярослав Папуга.

Вікторія Ничта.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz