Сільські будні. «Не лінуватися, не розчаровуватися…»

0
451
Церква Надітичі

Надітичам історики налічують понад 520 років. На початок нинішнього тут проживає 481 особа. Із наявних 133 дворів заселено 120. Від цьогорічного січня народилося двоє діточок, тоді як теж лише двоє – протягом минулого. Дітей віком до шести років налічується три десятки. Крім школи, функціонують церква Зіслання Святого Духа УГКЦ, Народний Дім, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини. Із єдиного (та ще й приватного) стаціонарного телефонного номера донедавна з дозволу господарів телефонувало чи не все село, тепер виручають «мобільники».

Як живеться тут людям? На це запитання співрозмовники відповідали, однак називатися для газети зголосилися не всі.

У магазин споживчої кооперації пан Тарас прийшов із чіткою метою, тому здійснив покупку швидко. Однак часу на розмову із журналістом не передбачав, тому кинув майже на ходу, мовляв, вибачайте – ніколи, бо чекають справи. І додав, що дивується людям, які не знаходять собі конкретного заняття. Сам же працює неофіційно, від замовлення до замовлення, але не нарікає.

Василь Горак висловився про загальну проблему селян, а це – нерентабельність ведення особистого підсобного господарства через низьку закупівельну ціну, наприклад, молока, хоча Надітичі здавна славилися в окрузі утриманням корів доброї масті.

-Якщо за літр нам платять 2 гривні, а продають по 8, то як це розуміти? Грошей треба, особливо на оплату комунальних послуг, а де їх взяти? Багато безробітних, але не тому, що ми лінуємося. Людям у селі треба важко працювати, щоб утримувати живність Наприклад, майже всі господарі утримують корів, вирощують корми для худоби, птиці, свиней, тож земля в нас не пустує.

– Ми могли б продавати трохи більше продукції, якби її збирали заготівельники. Продаємо в містах на базарах, але сумки нести важко – до автобуса на Стрийську трасу далеченько, через Надітичі він уже не їздить… – роздумує одна із господинь. -Дорога, особливо та, що з’єднує село із Пісочною, потребує ремонту, але кажуть, що коштів нема. А нею багатьом треба добратися до залізничної станції у Пісочні, учням середніх та старших класів – у Черницьку школу.

-Знайти роботу із оформленням трудової книжки нелегко, – додає пенсіонерка. –Люди шукають заробітку де хто може. Ось недавно сорок чоловіків поїхали в Росію на будівництво. А тут роботи нема. Одиниці працюють у селі, декілька жінок – у районі в державних структурах, та й у приватні дехто влаштувався, ще декілька учителюють у школах… Немало працюючих нарікають на малу зарплату. Мізер дає і господарка. Хіба клопотів повно…

Попри життєві шторми, спричинені ще й географічним розташуванням населеного пункту (на семи вітрах серед ланів та ще й обіч норовливого Дністра, який нерідко загрожує повінню), жителі Надітичів дають собі раду. Сільський голова Пісочни Андрій Кос зауважує, що інтереси виборців Надітичів у Пісочнянській сільраді представляють місцеві жителі Роман Бурмас та Ігор Раделицький (поспілкуватися з ним не вдалося – у день відвідин села вони були на роботі).

-Найнагальніша потреба Надітичів, як і майже всіх сіл району, – виготовлення генерального плану забудови та завершення торік початих робіт із вуличного освітлення, – каже Андрій Кос. –Розуміємо, що є й інші потреби. Але сільрада дотаційна. Є сподівання, що хтось придбає виставлене на продаж майно колишнього водозабору і організує там якесь виробництво. Живемо надіями й на відновлення скляного виробництва, розвиток підприємництва і, відповідно, на надходження у сільський бюджет, а наразі організовуємо роботу ради хоча й за невеликими можливостями, та в інтересах більшості виборців одночасно. Немало помітних справ виконано громадським способом. Наприклад, торік ініціативний житель села Василь Гусак (він же – голова церковного комітету) організував батьків учнів на толоку, під час якої у школі обладнано внутрішній туалет. Планується таким чином найближчим часом обгородити сільський цвинтар.

Варто зазначити, що в Надітичах люди живуть дружно. Так там ведеться споконвіків, такі вони й нині: і радощі, і проблеми у них спільні. А найбільша радість надітичан – це успіхи дітей, і серед них – Оленки Коберенко (на фото), яка часто виступає на сцені сільського Народного Дому.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz