Святині України. Чи багато залишилося?

0
199

Вирішила проїхатися Україною, щоби побувати у найвизначніших її місцях – святих і сокровенних. Адже у Дніпропетровську повної картини не побачиш. Підтвердилося, що наша країна справді така, як співається у піснях: «…гори, полонини, ріки…», «вбралася в червоне намисто калина…». Але народові не вдається достойно скористатися нелегко здобутою незалежністю.

Україна достойно провела футбольний чемпіонат «Євро-2012. У Києві та інших містах, де відбувалися змагання між європейськими країнами, ганяють новенькі тролейбуси та автобуси. Але в інших містах на це навіть не звернули уваги, ми досі їздимо у транспорті радянських часів, він гуде на всю вулицю. На одній із огорож у Трускавці на Прикарпатті зроблено голосний напис: «Хто відповість за вирубаний ліс?!» Ніхто не відповість. У тому й біда. У нашій славній Україні є храми, собори, мечеті, костьоли. Бог один. У Західній Україні я була приємно вражена рівнем культури та духовності, особливо серед молоді. Незважаючи на те, що храми у Львові на кожному кроці, у кожному, куди я заходила, біля ікон моляться на колінах молоді, старі, діти. Хочеться стати поруч. І ти стаєш. І чомусь починаєш плакати… Молодь: і дівчата, й хлопці – стають у чергу до сповіді. Вражає картина: у міському транспорті, проїжджаючи повз храм, усі пасажири хрестяться. Пригадую, як на Хрещатику в Києві та ж таки молодь та старші патріотично налаштовані громадяни, протестуючи проти двомовності, молилися за долю України. Відстоювати рідну мову в незалежній державі комусь смішно, іншим – дивно, а ще комусь – дуже важливо. Тут, на майдані, був навіть запорізький козак. …Кого ми допустили до влади? Чи, може, це не ми?.. У нас забирають рідну мову. Вона, державна, одна, а що – буде півтора, бо ми – раби? Але ж ні! Якщо серед молоді ще є такі патріоти, то народ ще не скорився. Шкода дівчини, яка вже зовсім змарніла, спить на сходинках із пов’язкою на голові «голодую». Тільки б не марно боротися…

У Трускавці в парку хлопці грають на скрипках. Не лаються, не п’ють пиво, а грають! Є в нас, в Україні, і справжні художники, і справжні музиканти. Один грав на саксофоні. Люди підходили. Бо більше заворожував його стан. Грав із заплющеними очима, вловлюючи собою кожен музичний імпульс… Хотілося завмерти і дивитися на це вічно… Я, нарешті, зрозуміла, навіщо золоті куполи на вершині храмів. Люди, розглядаючи «золоті верхи», зводять погляд у небо. У щоденній метушні вони вже не дивляться під ноги і не бачать проблем. Окрім пам’ятників, перед якими я завжди вшановую пам’ять загиблих, у карпатському музеї є фотокартка, на якій зображено декілька сотень черепів в’язнів політичного табору у Дрогобичі. Нам такого не демонструють. У нас і членів ОУН вважають, кривлячись, націоналістами, хоча вони воювали проти двох тоталітарних режимів водночас. А, отже, вони – подвійні герої. Архітектура Львова, його храми – це просто чудо. Поляки досі вважають Львів своїм. Але він наш – величний, розкішний, там є навіть один храм – точна копія собору у Ватикані. У центрі Львова грають гуцульські музики в національних строях. Львів кишить іноземцями. Звідусіль чути польську, англійську, австрійську. У Львові напрочуд гарні школи та університети. Не те, що в нас, – радянського типу. Навіть частини мозку. Ніяк не виберемося. Обійшла все місто. Зупинилася біля оперного театру. Захотілося морозива, вийняла 20-гривневу купюру. Помітила, що на ній зображено саме Львівський оперний… Який приємний збіг! Хтось підтримує українську мову, а інший – зросійщує. Їздила на екскурсію на скелі Довбуша у Карпати. Хотіла замкнути вуха. Адже приїхала в Західну Україну почути живу українську мову, а замість неї почула: «Я дам вам троха свобідного времєні, договорилися?». На Західній Україні ще не бачила жодного пам’ятника Леніну. Зате Чорноволу звели. Поважаю. У Києві пам’ятають жертв голодоморів, у Львові – політичних репресій, у Севастополі – Великої Вітчизняної війни. Може, вже досить жертв та «Великих воєн»?.. Раджу почати подорож Україною із вивчення її історії. …Багато святинь є в тих місцях, які ще можна назвати справжньою Україною. Віднайди свою Україну. Бо це – твоя держава і ти маєш за неї боротися. Святішого від Батьківщини немає!

Наталія Крицкова.

м.Дніпропетровськ.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz