У гори без спорядження

0
175
У гори без спорядження

Ще у травні туристи Миколаївського Будинку дитячої та юнацької творчості взяли участь у традиційних обласних змаганнях з техніки пішохідного туризму серед учнівської молоді, які відбулися біля с.Дубини (Сколівщина) на турбазі «Карпати». Розповідає керівник гуртка Микола Гнатів:

– 11 команд змагалися за системою комбінованого туристичного маршруту (тобто, без керівника і з повним спорядженням (страхувальними системами, основними шнурами, приспосібленнями для долання природних перешкод, аптечкою, у касках) долали 6 км за спортивною картою, виконуючи певні завдання (знаходили контрольні пункти, позначали їх на карті, на технічних в’язали вузли, організовували і долали навісну переправу). Крім цього, була і косопохила переправа, траверс схилу, переправа по жердинах, перенесення «потерпілого», паралельні шнури, спортивний спуск і підйом, спуск зі скелі. Все це команди повинні були організувати у визначений час. Друга дисципліна – «Смуга перешкод», третя – зв’язки – схожа до смуги перешкод, але долали її у зв’язці по двоє учасників, з’єднані одним шнуром. Перешкоди були ті самі, а зв’язки – мішані і хлопчачі, основним завданням було не розірвати зв’язку.

Щовечора після основних змагань, відбувалися конкурси. Миколаївчани у розпалюванні вогнищ зайняли ІІІ місце, написали і виконали аж три авторські пісні, а ще були не найгіршими у конкурсі бівуаків – (стан підтаборів: кухня, побут команд).

Підсумок змагань і висновки, як на мене, не надто оптимістичні, але реальні. Змаг став прикладним до туризму: практичних навичок не дав, хоч і потреби у такій високій техніці немає, бо це суто гірський, а не пішохідний туризм. Тому змагатися вповні могли ті, хто мав відповідне спорядження. Чим воно дороговартісніше – тим ефективніше, відповідно швидше можна долати дистанції. Власне, розподіл призових місць це чудово підтвердив. Першою була команда, спорядження якої на 6 осіб вартувало 75 тисяч гривень. Спорядження другої команди-призера коштувало 48 тисяч гривень. Оскільки технічна комісія не допустила спорядження Миколаївської команди (сертифікати на основні шнури вийшли ще в 2009 році, а металеві приспосіблення (жумари, карабіни, спускові системи) мають більше 10 відсотків зношення), нам довелося позичати спорядження у сусідніх команд (в одних – основу, в інших – спускові системи чи карабіни). На КТМ ми вийшли тільки з аптечкою, касками, компасом і картою, подолали два етапи, які не вимагають спецспорядження, і пройшли спортивне орієнтування. Місце в КТМ маршруті зайняли 8-ме (тут неможливо позичити спорядження, бо усі команди – на дистанції).

Вважаю, що за рік потрібно мати не один, а більше стартів, щоб команда могла «притертися», вникнути, відчути ейфорію змагання, набрати стартового досвіду. На мою думку, витрачати шалені гроші на екіпірування і використовувати його тільки для тренувань, щоб виступити раз в рік, не варто. До речі, з водного мандрівництва у нас така ж ситуація. Цього року навіть не виступали і не тренувалися, бо всі плавзасоби у вкрай важкому технічному стані (технічною комісією не допущені ще минулого року), ремонту деякі частини не підлягають. А виступали і на Кубку України, навіть були минулого року призерами Чемпіонату. Від 2003-го щороку ходили від Устя до Хотина; по річці Збруч; по Дністру – до Заліщиків, Монастирка.

Подала Тетяна Пляцок.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz