У полоні слова

0
159
У полоні слова

І знову у Миколаєві панувало царство слова. Слова величного, поетичного, історичного, пророчого, жартівливого і сумного. І все це – протягом трьох днів – на шостій «Книжковій толоці». Більше ста письменників, поетів, журналістів, істориків, видавців, перекладачів та бардів прагнули донести до слухача своє бачення світу, життя, літератури та й просто поспілкуватися, обговорити здобутки та проблеми, побачити старих друзів та набути нових.

Зачин – за молитвою. На добрий і вдалий почин організаторів та гостей благословили отці Андрій Павлів та Роман Сотник. Вступне слово мали голова райдержадміністрації Ігор Пілка, голова районної ради Ольга Жила, керівник обласного управління культури Сергій Бурко, депутат обласної ради Лариса Федорів, голова благодійного фонду «Добре серце» Олег Канівець, міський голова Ігор Хімчак та поет, відомий літературний діяч і дипломат Роман Лубківський.

Треба визнати: за три дні вражень назбиралося чимало. Було усе: і захоплення, і розчарування, занадто серйозні та кумедні моменти. Подамо те, що запам’яталося нам і нашим позаштатним авторам.

Юрій Винничук – нашуміла постать сучасного літературного світу. За щотижневу сторінку Юзя Обсерватора в газеті «Post-Поступ» отримав титул «Галицький лицар» (1999).Переможець конкурсу Бі-Бі-Сі на найкращу українську книгу (2005) за роман «Весняні ігри в осінніх садах». На Миколаївській «Книжковій толоці» представляв свою нову роботу – збірку творів письменників ХХ століття «Розіп’ята муза». Незважаючи на те, що письменник зараз є на піку своєї популярності, «зіркової хвороби» не підхопив, ми поговорили з Юрієм Винничуком наодинці після того, як покинув сцену.

– Ви збирали матеріали до збірки «Розіп’ята муза» протягом 10 років! Як вам вдалося зберегти терпіння?

– Ну , мабуть, тому, що я займався упорядкуванням цієї книжки тільки тоді коли мав час та бажання. Це дуже великий обсяг роботи, який забрав дуже багато сил. Але я повинен був це зробити, бо, окрім мене, за це ніхто б не взявся. Відважитися було не просто, адже більшість авторів, які представленні у збірці, є маловідомими. Матеріали про них здобував у архівах.

– Чому обрали саме 320 письменників першої половини ХХ століття?

– Бо йдеться про тих, які розстріляні , загинули в таборах, яких спіткала трагічна доля того періоду. А кількість могла бути й більшою. В мене є ще список інших ста поетів. Але я не знайшов їхніх творів. Треба їхати у Київ.

– Не можу оминути вашого скандально відомого вірша «Убий ананаса». Спочатку він вийшов у світ під вашим псевдонімом Юзьо Обсерватор. Чому згодом таки вирішили визнати, що цей вірш безпосередньо належить Юрію Винничуку?

– Я його не ховав. Просто якось взяв і прочитав. Просто та «машина» вже рушила, і він почав розкручуватися. Я не афішував той вірш. Він був відомим лише у вузькому колі.

– Вірш написаний простою мовою, без найвищих поетичних засобів та є зверненням до мас. А як ви збираєтеся звертатися до інтелігенції та закликати її до дій?

– Інтелігенцію і без того закликають і на сайтах, і опозиційні газети, які є важко доступні для більшості населення і т.д. А воно «споживає» провладну інформацію. Тому мій вірш для народу. Тим паче, що народ його прийняв.

– Вас не бентежить той факт, що всенародна любов прийшла до Вас з таким простеньким віршем, коли є твори, які заслуговують більшої уваги читачів?

– У мене вже був естрадний період, коли я створив театр «Не журись». Там я писав подібні вірші. Цей вірш простий, але вірш Івана Франка «Не пора, не пора» – не вершина його поетичної творчості. Якби він був високохудожнім, то ним би захоплювалося декілька людей, і вірш «Убий ананаса» не набув би такого поширення. Тобто я свідомо пішов на цей крок.

– Як ви порозумілися з правоохоронцями, які до вас «завітали»?

– Нормально. Вони в мене взяли автографи, я подарував їм книжки, і вони сказали, що на моєму боці, просто на них давить Київ. Я їх розумію.

Марія Шиманська.

Повну залу зібрала Ірина Фаріон. Розповіла про себе. Зокрема, що практично вся округа її однолітків ходила до її “школи”, що була розміщена у дідовій шопі. Згодом ця гра стала дійсністю. Із другої спроби вступила до Львівського державного університету ім. Івана Франка на філологічний факультет. “Спочатку було Слово…” – все решта похідне. Слово – це духова сила і базова креація людини, життя, суспільства. Цей фах можна назвати таїнством. Із ним вона почувається обраницею долі. Працювала лаборантом на кафедрі загального мовознавства Львівського університету. До аспірантури за Союзу з її світоглядом дорогу було закрито. 1996 року таки захищає кандидатську дисертацію. Нині працює на посаді доцента катедри української мови Національного університету “Львівська політехніка”. З 1998 року – ініціатор та організатор щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів “Мова – твого життя основа”. 2004 року стала лауреатом премії імені Олекси Гірника, 2008 року – лауреат премії імені Бориса Грінченка. 2010 року Українська Православна Церква Київського Патріархату нагородила її грамотою за наукову діяльність, зокрема за працю-дослідження “Отець Маркіян Шашкевич – український мовотворець”. Ірина Фаріон подала власний погляд і на політичну ситуацію в Україні. Погляд емоційний і вкрай критичний, власне, гостю можна сміливо назвати ідеологом «свободівців».

В.Н.

Про те, як насправді діяли секретні служби і каральні органи СРСР, про долі репресованих священиків і дисидентів, визвольний рух на Сході і Заході України, а також про справжні причини Чорнобильської катастрофи та останні дні СРСР у новій книзі «Історія з грифом: секретно» розповів колишній директор архіву СБУ Володимир В’ятрович. Чому ці матеріали навіть у незалежній Україні так довго зберігали у таємниці? Володимир В’ятрович вважає, що справа у ментальності зарадянщених працівників архівів, які вивчати секретні документи просто не хотіли:

– Ця ментальність була присутня не тільки на рівні керівництва, ця ментальність була присутня у дуже багатьох рядових працівників архівів, які відчували свою реалізованість у тому, що вони оберігають цю таємницю, це було їхнє життєве кредо, те, що давало їм задоволення.. Думаю, що принаймні частину тих людей ми перелаштували на інші рейки, вони почали отримувати задоволення від того, що допомагають іншим людям.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz