У Верині Орудують…

0
167

…Ще вчора це місце у Верині, як і ряд йому подібних, було вкрай занедбаним, непривабливим. Довелося докласти чимало зусиль і часу, щоб запанували лад і краса, – сто ялинок метрового зросту були посаджені на початку квітня вздовж пішохідної асфальтної доріжки. І вони, Богу дякувати, всі, як одна, прийнялися, прижилися – кожна на тонких смарагдових гілочках розпустила світло-зелені пагінці. Вони замилували зір і душу, як кажуть, і старого, і малого.

Саме життя, обставини змушують діяти так, що на «чорних» роботах, у важких місцях сільському голові доводиться бути ініціатором, бути попереду. А це тому, кажуть у селі, що не вмію жити із потрібними людьми. (Заплющ очі, затули вуха, і багато питань вирішаться. А хочеш бути «правильним» – це однаково, що грати роль смішного клоуна. Бо в наш час принципами ситий не будеш…)

…Посаджені деревця зазеленіли рівненьким рядочком, бо декілька тонн води привезено з річки для їхнього поливу. Та наприкінці липня рано-вранці кольнуло, запекло серце – кожне деревце лежало, вирване із грунту з корінням. Очевидець наслідків вандалізму Іван Кіндій їхав доріжкою ровером, зупинився і коротко мовив: «Це зробили нелюди…» А дні були спекотні. Передбачення злодійника були безжальними – у суху погоду ці ялинки обов’язково загинуть…

Та половину кількості, притоптавши деревця міцно у виямки і знову поливаючи водою, врятувати вдалося. Звісно, боліють, приживаючись наново. І мовчать, не зізнаються, чия ж то підла рука і страшна душа хотіла їх убити. Хоча я здогадуюся – це робота тих, кому сільський голова перетнув дорогу. Одні діють, як хитрі лукаві єзуїти, інші – нагло, безсовісно, нахраписто. Вони бажають не чіпати, не ворушити минулого…На одному із засідань якось прозвучало: «Навіщо сміття виносити із хати?».

Знищення ялинок – це, напевно, банальна помста, удар батогом по оголеному тілу і нервах, продовження різних обмов, шантажу, анонімок.

Крім ялинок, були посаджені ще й двадцять молоденьких лип. Прийнялися, затріпотіли листочками і пустили пагінці. Мріялося, що скоро вони запахнуть медовим цвітом, загудуть над ними бджоли, прикраситься куточок Верина. Та шість із них уже надвоє зламано посеред тендітного стовбурця. І решта, боюся, до наступної весни можуть не дожити… Отож через газету «Громада» прошу: «Вандали, заради Бога, зупиніться, не ламайте, не ріжте, не мстіть невинним деревам…».

Також доброчесний люд Верина хоче знати, хто дав дозвіл на зняття, як встановили фахівці Жидачівського управління водного господарства, півтори тисячі кубометрів верхнього шару грунту із протипаводкових дамб біля Дністра, яким чином певні особи стали власниками деяких об’єктів нерухомості, чому дехто із підприємців не володіє документами – дозволами державних установ на право діяльності, чому незаконно використовує надра? Півсотню жителів села обурює і болить, чому в них на руках донині залишилися лише голі папірці – майнові паї, а дехто ще сім років тому їх вигідно продав. Чому така несправедливість, обман одних іншими, чому є ліпші вибрані і гірші упосліджені? Схожі запитання виникають від учорашнього дня, їх немало.

Дивно, сумно і злість тисне. Ніби всі – з одного села, до однієї церкви ходимо, біля пам’ятників у великі свята і з нагоди важливих подій збираємося, співаємо і молимося, але чому підлість і неправда ходять поміж нас? І в чиїх головах це найперше плодиться?

Орудують у Верині не тільки глухої темної ночі. Відомо, що зрізали коло церкви здорового двадцятиметрового в ріст і метрового в діаметрі красеня дуба, посадженого на честь скасування панщини 1848 року, – бо наче він заважатиме капличці, яку мають намір збудувати. Важко повірити в це. Але доморощені мудрагелі взяли в свої руки «ключ розуміння», як мовиться у євангельській притчі. Вони вважають, що приймати рішення про скошення будяків на толоці і про важливі економічні чи інші проблеми, де потрібні фахові знання, – це однаково.

Минулоріч вирізано сотні дерев і кущів в аборигенній місцині біля Дністра. Це вчинили ті, кому колишня місцева влада без обговорення на сході села подарувала гектари землі у безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Зелена заболочена оаза з її багатими мікрофауною та флорою має велике значення для екології. Вона є невід’ємною частиною гармонійної рівноваги природи. Мабуть, від часів Адама цього куточка ніхто не торкався… Наші батьки це розуміли. Нині вона розрита, сплюндрована своїми, українцями, на догоду нечуваній людській глупоті та пожадливості. Замовкли багатоголосні співи птахів, які тут гніздувалися. Бо тепер орудують бульдозери. Така ж доля – вирубування дерев, нищення природи – чекає і на решту гектарів, подарованих вчорашніми правителями за нуль копійок у бюджет. Чотири особи одержали шість гектарів землі біля стариці Дністра і на Задовгім. А що має з того громада Верина? Половина ж сільських господарів тулиться на 4-6 присадибних сотках…

Та ж наші угіддя належать усім веринчанам, кожен житель має мати свою частку землі. Відповідною є й вартість тих розданих гектарів. Уже нині вони неофіційно оцінюються десятками тисяч гривень, а, може, й дорожче… А сільрада із мізерним бюджетом, смішно й гірко зізнатися, не може купити навіть електроламп.

Зіновій Федів,

сільський голова Верина.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz