Великий піст. Очищення сердець

0
228

У храмі святого Архистратига Михаїла в Рудниках відбулися реколекції для парафіян, присвячені Року віри. Ці духовні науки на запрошення пароха о. Степана Потічного проводив ієромонах Василіанського Чину о.Матей (Михайло Гаврилів).

Проповідник розкрив важливі теми, які мають щоденне важливе значення у покликанні кожної людини. Насамперед наголосив на важливості та необхідності здійснювати очищення серця. Кожна людина усвідомлює собі, що між нею і Богом існує якась перегородка, якась віддаль, які треба долати, щоб наблизитись до Бога у спілкуванні з Ним. Окрім цього, людина має відчуття й почуття власної вини й недосконалості. Скверна людини знаходяться не назовні, а в її серці. Причина – гріх, тобто усе те, що є наслідком порушення заповідей і вимог власної совісті, яка постійно домагається очищення, примирення із собою та з іншими людьми. Христос каже: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Матей 5/8)». Святі отці Церкви перестерігають перед трьома найголовнішими небезпеками, які затемнюють серце людини: самолюбство – любов тільки себе самого; сваволя – відкинення Божої волі; ненависть – злоба, яка відокремлює людину від інших у навколишньому світі.

Час Великого посту якраз і є найсприятливішим для поєднання, примирення із собою, із ближніми і довколишнім світом, створеним Господом для людини, а найбільше – для поєднання із Богом, добрим Батьком, який хоче, «щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини».

Проповідник відтак перейшов до теми віри. У святому таїнстві Хрещення священик молиться за оглашенного – катехумена (кандидата у члени Церкви, який вивчає християнські істини, готується до прийняття таїнства хрещення і вже в цьому стані входить у сферу дії церковної дисципліни): «Сповни його вірою, надією і любов’ю, щоб він зрозумів, що Ти єси єдиний істинний Бог…». У святому Євангелії Ісус часто говорить про необхідність віри. Він хоче бачити віру: «Коли Ісус побачив їхню віру, каже до розслабленого…» (Мк. 2,5); «Дочко, твоя віра спасла тебе» (Мк. 5,34). До сліпого каже: «Нехай буде вам за вашою вірою» (Мт. 9, 29). Ісус сердився, коли бачив брак святої віри в людях: «О, невіруюче покоління! Як довго ще маю вас терпіти? (Мк. 9, 19)». Коли апостол Петро тонув, Ісус каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» (Мт. 14, 31). У програмі для своїх апостолів Ісус каже: «Ідіть по цілому світі і проповідуйте Євангеліє всьому створінню. Хто увірує й охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде засуджений» (Мт. 16, 15-16). Одинадцятий розділ послання до євреїв можна назвати піснею віри: «вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим…». Вірою Авель приніс кращу, ніж Каїн, жертву… Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти…».

Отець Матей сказав, що цю пісню віри ми маємо продовжити й у нашій українській історії: «Вірою жили й боролись наші предки, наші повстанці по лісах, криївках… Вірою пішли ісповідницьким шляхом наші єпископи, священики, монахи, монахині й миряни, як, наприклад, патріярх Йосиф, як наша односельчанка, мучениця й покровителька Рудників Лаврентія… Вірою за справедливість, правду й свободу змагалися шестидесятники… Вірою жили в тюрмах наші найкращі сини й дочки… Вірою здійснювали в підпіллі своє душпастирство переслідувані священики… І ця свята віра перемогла! Розвалилася найбільша в світі безбожна комуністична система зла й насилля!» Далі проповідник зупинився на біблійному й богословському визначенні віри: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих (Євр 11,1): «Віра – це пристосування людського способу мислення (менталітету) до Божої правди». «Віра – це початок бачення вічності», а також навів характеристики віри й способи її передавання у сім’ї, церкві, школі через слухання, читання, навчання, наслідування, засвоєння. Святий Василій Великий каже: «Ми оцінюємо людину не за її становищем, не за її багатством, не за її здібностями, а за її вірою!»

Отже, віру треба прийняти, її треба показати своїм життям, її треба довести видимо й конкретно, віру треба поширювати, віру треба захищати, якщо потрібно, то за віру треба померти – тобто власним мученицьким актом, бо мученик означає: свідок.

Наступного разу, в неділю, проповідник озвучив прихожанам храму повчання – призадуму про чесноту надії у цьому житті в умовах виживання, в умовах небезпек, які несе у собі народ зі свободою, ризик власних виборів й рішень. Ішлося також і про пошану власного життя, про його вартість, про шанування життя інших як найбільшу вартість у цьому бурхливому й непевному світі…

Підготувала Леся БАРДАК.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz