Вшанували михайла палідовича-Карпатського

0
146

26 травня скаути Миколаївської пластової станиці традиційно вшанували пам’ять провідного ідеолога ОУН, нашого земляка Михайла Палідовича-Карпатського, який загинув цього числа у 1944 році у лісі на Приймі.

Саме сюди, на місце, де перестало битися його серце, щороку приходять пластуни, щоби помолитися за упокій його душі, пом’янути, згадати невмирущі сторінки з його біографії, так важливі для нашої історії.

Минулої неділі, у день 69-ї річниці від смерті Палідовича, на Приймі побували пластуни підготовчих куренів імені Палідовича-Карпатського і Ганни Дмитерко на чолі із станичним Миколою Гнатівим. Після молитви і запалення свічки вели мову про ті далекі трагічні події. Слід зауважити, рівно 20 років тому було встановлено тут (на місці, яке показав свідок цих подій Василь Ланчевич) пластунами дерев’яного хреста, який освятив о.Зіновій Хоркавий, а торік урочисто відкрито кам’яний пам’ятний знак у рамках виконання відповідної програми обласної ради. Крім цього, у переддень цього візиту однойменному пластовому куреню виповнилося 5 років від дня заснування.

Історична довідка від Миколи Гнатіва

Про Палідовича написано не дуже багато, але є чимало суперечливих фактів, які зустрічаються в одних і тих же виданнях, одних і тих же авторів. Заслуга нашого земляка перед національно-визвольним рухом незаперечна. Про це найкраще сказано у некролозі у 8 числі видання «Ідея і Чин» за 1945 рік:

«Сл. п. Михайло Палідович-Карпатський (Херсонець, Моряк, Денис), головний редактор органу Проводу ОУН «Ідея і Чин», б. головний редактор «Бюлетеня ОУН-ЗУЗ», б. член Краєвого Проводу, секретар ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору ОУН, загинув 26 травня 1944 р. Він упав на стійці в час виконування своїх обов’язків, в розпалі боротьби, в час, коли наша визвольна справа вимагає якнайбільше борців і провідників типу сл. п. Друга Палідовича-Карпатського. Життєвий шлях сл. п. Михайла Палідовича-Карпатського – це шлях боротьби українського революціонера-самостійника, що цілком віддав себе справі Української Національної Революції. Його повна відданість Революції, індивідуальні здібності, твердий характер ведуть його від посту члена рядовика аж до найвищих постів в Організації. Його не ломлять ні тюрма, ні важкі умови підпільного життя. В початках своєї організаційної праці сл. п. Палідович-Карпатський організовує підпільні кадри, потім він їх виховує. На обох ділянках революційної роботи виявилися всі цінні прикмети сл. п. Палідовича-Карпатського як українського революціонера. Але найкраще він виявив себе в улюбленій публіцистичній діяльності. Будучи ворогом всякого дилетантства, він довгою і впертою працею над собою створив передумови для своєї пізнішої, повної успіхів публіцистичної праці. Тут перед сл. п. Палідовичем-Карпатським було велике майбутнє. Як головний редактор націоналістичних видань, а зокрема центрального органу Проводу ОУН «Ідея і Чин», виявився сл. п. Палідович-Карпатський як один з найбільш талановитих сучасних молодих українських публіцистів. Його вперті і основні студії нашого минулого давали Йому змогу пов’язувати минуле з сучасним, а сучасну нашу революційно-визвольну боротьбу ставити на твердих основах героїчної історичної традиції українського народу. Сл. п. Михайло Палідович-Карпатський відійшов від нас у розквіті свого віку, коли заповідався буйний розвиток Його індивідуальности. Сл. п. Палідович-Карпатський був людиною твердих моральних засад і не вгнутого характеру. Як людина проникливого розуму, Він ставив перспективи, шукав шляхів та вказував напрямні нашому рухові; як провідний член ОУН був зразком революціонера й провідника. Слава Героєві Української Революції!».

Він таки найкращий публіцист, його творів найбільше. Зокрема – із молодіжної проблематики. Це (друкувала газета «Громада» на початку 90-х років) його матеріали з «Студентського вісника» подані Ярославом Гнатівим (про студентські молодіжні трудові загони, які брали участь в розкопках у Галичі). Його твір «На зворотному пункті» про проблеми більшовицької влади і української молоді (на мою думку, актуальний і сьогодні) надрукований в «Ідеї і Чин» ч.4 за 1943 рік. До того ж, Палідович – керівник студентської ланки ОУН та член редакції журналу «Студентський вісник» (1937-1939), керівник Організації Української Націоналістичної Молоді «Січ», референт пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН на Великонімеччину (1941), учасник ІІ Великого Збору ОУН в Кракові, після проголошення 30 червня 1941 року Акту відновлення української держави – керівник відділу молоді у Львові (недовго), референт пропаганди Крайового Проводу ОУН на Західно-Українських Землях (1941-1944). На Третьому Великому Зборі ОУН, відбутому в серпні 1943 року, він відіграє важливу роль як секретар Президії й один із палких речників основних реформ стратегічно-програмного та структурного порядку. Після Збору приймає посаду головного редактора «Ідеї і Чину» (центрального органу Проводу ОУН), оскільки партійний орган «Бюлетень», котрого він був редактором від початку, втратив свою вагу. За словами Лева Шанківського, він є автором «заповідей підпільної газети» (див. поруч).

Як на мене, правдоподібним є те, що Палідовича випадково (не розібравшись чи то свої, чи чужі – таке, на жаль, траплялося у роки повстанської боротьби) застрелив Михайло Горчин (псевдо «Грузин») із Великої Волі, який пізніше очолив сотню імені Богдана Хмельницького військової округи «Говерля», був зв’язковим між Романом Шухевичем і Степаном Бандерою, загинув на території Чехії у жовтні 1948 року, був нагороджений срібним хрестом І кляси.

Судячи із дат виходу сьомого номера «Ідеї і Чину», Михайло найімовірніше редагував його, оскільки номер вийшов 28 травня (останні новини із найближчих місцевостей тут датовані 29 квітням, інші – 15 квітням, а то й раніше). Виглядає так, що Палідович-Карпатський не тільки редагував сьомий номер, але і загинув, прямуючи не у друкарню, а від неї. Чому? Сьомий номер вийшов на 33 сторінках, тобто у момент смерті, на мою думку, він уже був готовий. Змінили тільки першу сторінку. І в лівому верхньому кутку напис «З останньої хвилини», а внизу дата «28 травня 1944 року». У наступному номері часопису «Ідея і Чин» найближчі датування за 12 квітня, але вони стосуються подій, які відбувалися на Поліссі (вони вже редагувалися іншим редактором). Куди прямував ідеолог? До Гедзівки, (де нібито була друкарня, вона там не могла бути чисто із технічних причин). В урочище Кутічки за Іловом? (там все ж таки була друкарня «Прага», про це згадує таки більше дослідників видавничої і пропагандистської діяльності ОУН, зокрема, технічний редактор пропаганди «Зелений Гай» Дмитро Сусік, у яку входила найбільша друкарня «Прага», яка робила триколірний друк і мала найбільші тиражі, особистий охоронець друкарні Степан Янкевич, який розповідав, що входило в його обов’язки, про охорону, про устрій, і побудову цієї друкарні, про виведення технічного персоналу, слова якого справдилися знахідками через певний час і інші дослідники. Чому через Радів і Прийму? Центральною дорогою, яка сполучала станцію Миколаїв-Дністровський із Роздолом? Час невизначений, постійні сутички з польськими бойовиками (а Розділ пропольський), тим більше, що на Великдень у квітні було спалено Гуту-Щирецьку, через тиждень частково Березину (Жидачівського району). Дорога до згаданих населених пунктів зовсім у протилежному напрямку і через тверді, національно-свідомі українські села Волю Велику – Стільсько, у яких у квітні цього ж року перебував з інспекцією сам Роман Шухевич (протоколи МГБ, спогади Романа Панчишина, Зиновія Тершаковця). Це все квітень-травень 1944 року. Оскільки і Палідович, і Пришляк місцеві (копачі), дорогу вони знали, тобто інша причина у тому, що вони появилися на Приймі…

Підготувала Анна Микитин.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz