Зона невизначеності

0
217
Зона невизначеності

Нещодавно у наш район завітала представницька місія депутатів Львівської обласної ради, членів екологічної комісії: Осип Магур – її секретар, Володимир Тістик та Юрій Зірченко. У супроводі голови райради Ольги Жили та її заступника Олега Ясеницького, за участю представників екологічного відомства ОДА Михайла Сорокманюка та Володимира Більського з РДА. Гості відвідали найбільш проблемні в екологічному плані об’єкти, щоб визначитись із потребами у фінансуванні робіт. Долучились також керівники місцевих рад та екологічний активіст Орест Венчак, депутат Берездівецької сільської ради. Допомагав розібратись у ситуації і депутат райради Зіновій Горін. Прибув та детально пояснив усе також і директор Інституту гірничо-хімічної промисловості Академії гірничих наук України, академік Іван Зозуля, котрий цими проблемами займається не один десяток років.

Найболючішою є і ще довго такою залишатиметься територія РДХП «Сірка». Понад 3 тисячі гектарів порушених земель в тому числі на територіях Берездівецької, Березинської сільських та Роздільської селищної ради, депресивне місто Новий Розділ, багатомільйонні відвали відходів сірчаного виробництва. Вихід шукають давно, та кошти потрібні дуже великі. На районний чи місцеві бюджети і сподіватись марно.

Для депутатів облради озвучені цифри були відкриттям… Насправді жахатись є чого. 60 мільйонів тонн відходів сірчаного виробництва (хвостів) на площі 300 гектарів. Пропонується провести їх інвентаризацію, пробурити пробні свердловини, зробити аналіз і після цього визначатись щодо подальшої долі отієї смердючої маси. А із чим порівняти 4 млн. тон фосфогіпсів? Отут допомагає природа. Частина їх пройшла природну нейтралізацію, вимиті дощами найбільш шкідливі фракції і на сьогодні верхній шар відвалів представляє собою якісний гіпс, котрий можуть використовувати при виробництві будівельних матеріалів. У всякому разі, так твердить Іван Зозуля на основі зроблених аналізів. 4 мільйони тон розкислюючи вапняків, про котрі ми не раз писали. Оскільки розкислення потребують мільйони гектарів українських земель, то ці вапняки – справжня знахідка, здатна підняти продуктивність земель на 30%. Є державна програма підвищення родючості земель, вапняки знаходяться на державному підприємстві, котре має велику потребу в коштах. Здавалось би, зусиль потрібно докласти не багато. Та чомусь справа не рухається з місця впродовж багатьох років. Чи не тому, що у цій схемі важко передбачити якісь відкоти чи лівачення? Вже би хоч у власному районі використали оті вапняки, бо державні кошти нам недоступні. Боюсь, що і обласна рада тут не допоможе.

Є ще 17 тисяч тон модифікованих гудронів, подарованих нам через міліцейські фірми, як стверджують депутати, Угорщиною. Лежать і чекають … Ось тільки чого? Їхня переробка на базі цеху високомодульного креоліту зупинена, та від того нікому краще не стало. Навпаки.

Наостанок показали членам екологічної комісії облради ще й затоплені підвали будинків та споруд у Роздолі та Березині. Про причини підняття рівня ґрунтових вод можна тільки гадати. Тому депутати наразі вирішили доручити відповідним інституціям вивчити це питання та подати пропозиції щодо шляхів подолання проблеми.

Практика свідчить, що робити щось починають тільки у тому випадку, коли сталась подія екстраординарна. Тоді й кошти знаходяться, і ресурси. Мабуть, нічого надзвичайного сьогодні у цій проблемі наразі ще нема.

…31 березня на Львівщині побував Міністр МНСу Віктор Балога. Серед іншого, йшлося і про проблеми нашого району. Як завжди, обіцяли зробити усе можливе. Будемо чекати. І далі нагадувати.

Які ж перспективи? Окрім перетворення частини земель в рекреаційну зону, пропонуються і інші можливі напрямки. Це і створення величезного технопарку, і використання земель для вирощування технічних культур. Міська рада Нового Роздолу чи не щомісяця заявляє про нові проекти. Тут йдеться і про нафтопереробний завод, котрий мав бути в Бродах, і про сміттєпереробку, і про інші масштабні задумки. Наразі все це так і залишається прожектами. А Новий Розділ віднесений до депресивних міст, щодо яких слабка надія на відродження та розвиток. Щоб розвиватись, потрібно забути про популізм, перш за все екологічний, і спробувати таки працювати. Спираючись на науку та новітні технології. Ми хочемо з України зробити бананову республіку, та не враховуємо, що банани у нас чомусь не родять. Чи вистарчить сил і розуміння, насамперед, у місцевої влади? Сподіватись на «царя» марно. Дбаючи про світле екологічне майбутнє, ми залишаємо наших дітей та онуків перед єдиним вибором – торувати собі дорогу на заробітки за кордон. ЧИ НЕ ПОРА СХАМЕНУТИСЬ?

Ярослав Муха.

Leave a Reply

Be the First to Comment!

avatar
wpDiscuz